Цілий день я на В. навіть не глянула. Так, наче ні його, ні навіть його парти для мене не існувало. Навмисне голосно сміялася, а на перерві в коридорі стала поговорити з сусідом – Богданом, він на рік старший і в дитинстві у нас була «любов». Тепер ми добрі приятелі, але В. про це можна й не знати.

Дашка не мала на мене часу: у неї з Ромчиком якісь проблеми, і весь день вона голосно з’ясовувала стосунки. До кінця уроків вони наче помирилися, але я б усе одно нікому про вчорашнє не розповіла б…

В. намагався зі мною заговорити, тикав у кишеню якусь записку, та я демонстративно її вийняла й порвала так, щоб він бачив. Я ображена.

Додому я йшла городами – щоб із ним не зустрітися.

У хвіртці стирчала записка – від В., звісно.

«Ти зла? Чого? В. Г.»

Він ще питає!