Ненавиджу своїх однокласників! Дашку – теж
мені «подруга» називається! – і всіх-всіх-всіх! А найдужче ненавиджу В.! Хоча…
хоча його я ненавиджу й водночас… не можу ненавидіти. Хоча він і свиня.
Сьогодні заходжу до класу, а там усі сидять
– такі настовбурчені, перешіптуються. Не знаю навіть, чи вітатися. Кажу:
«Привіт!» А вони – всі погляди на мене, непривітні такі, Сєва з порогу кричить:
«Чуєш, Сашка, це ти шо, в газеті друкуєшся, да?!» І смішки поповзли класом, а
ці придурки переглядаються між собою. А-а-а, думаю, он воно що! А Дашка ще й
докидає: «І який це в тебе там, Шурочко, за студентик у бойфрендах?» І знову
всі гиржуть. «Та який ще бойфренд, Дашуню! – в’їдливо процокотіла наша Валюша.
– Там про грип написано! Теж мені новина – писульки про соплі й сльози!»
Захотілося провалитися під землю разом із
тією бісовою газеткою. Немає в мене ніякого «студентика», вигадала я все, хіба
не ясно? Але найбільше болить те, що разом зі всіма насміхається й В.… Хай уже
– Дашка, хай Сєва, хай усі решта, але В.!.. Хіба він нічого не знає? Усі знають
у класі, а він – може, тільки вдає, що не знає?
«Його звуть Олег, – відповідаю. – Він
учиться з моїм братом, і йому дев’ятнадцять». Вимовляю ті «дев’ятнадцять» так,
щоб у них заціпило.
Брехня це все, брехня. Нікого в мене немає
і не буде, окрім В.!
Хоча він мене й не кохає. Він нікого не
кохає…
Раптом Дашка й усі-всі замовкли, розсілися
по місцях. Виявилося, у класі вже секунд двадцять як стояла вчителька. Оленка
Петрівна привіталася й почала урок. Хтось переказував Коцюбинського, а мені на
душі було так, мовби інший «хтось» узяв і залізними клешнями стиснув серце.
Сяк-так досиділа урок. Завтра канікули –
може, всі забудуть про мого «бойфренда Олега», і все буде по-старому?..
Немає коментарів:
Дописати коментар