Тепер мені сниться, як ми з В. цілуємося. Я ще ніколи ні з ким не цілувалася, але ніхто про це не знає. Якось Сєва був жартома спитав, чи я вмію. Я не знала, що відповісти, але, на щастя, він був уже випив трохи «Ізабелли» й відповів за мене: «Та ну, канєшно!». Я зітхнула з полегшенням і мовчки кивнула. Цілуватися я, звісно, не вміла. Та й досі не вмію.

У тих журналах, які тато ховає в себе на шафі, докладно описано як поцілунки, так і все інше. Однак я все рівно не уявляю собі, як це. Дашка колись казала, що мокро. Вона в мене досвідчена. Поцілувалася вперше в четвертому класі. Ясно, що не по-справжньому, але в губи. А мене ніхто цілувати не ліз. Може, тому, що я вечорами сиджу вдома й читаю? Та ну! Для справжнього принца це не перешкода! Виходить, я просто нікому-нікому не подобаюся?.. Я товста й некрасива?..

Так нічого й не придумала. Боюся, що сонник бреше, і В. тільки з мене посміється. Як я потім із ним учитимуся? Ще ж цілих півтора року!!!