А сьогодні зранку, коли знову мала бути тема про «рідний край» або «колиску чогось-там», Оленка прийшла і сказала, що вона не готувалася до «рідного краю», а тому ми поговоримо про бажання. Тільки цю розмову слід тримати в секреті, це має бути між нами – нею і класом – інакше директор неодмінно визвав би її «на килимок». Тоді запитала, чи є серед нас такі, хто нічого ніколи не загадує на день народження, новий рік, на зірку, на вперше в сезоні з’їдений фрукт чи овоч. Виявилося, що немає. Оленка зраділа і взялася розповідати нам про якусь нову теорію – як робити так, щоб наші найзаповітніші бажання збувалися. Треба, каже, продумувати їх якомога детальніше, прокручувати в голові до найменших подробиць, і тоді вони збуватимуться. Сказала, що з нею це діє. Розповіла нам про те, як вступала до університету. Каже: десь із місяць перед вступом я зовсім не могла заснути, і тому перед сном почала мріяти про те, як буду вчитися в універі. Яка в мене буде кімната в гуртязі, які фіранки повішу на вікна, як розмалюю стіни, якого кольору халат куплю для душу, який у мене буде хлопець, де ми гулятимемо вечорами… Каже, що це все вона прокручувала в голові тисячі разів. У деталях. «І от що вийшло, – загадково всміхається Оленка, – хлопець у мене з’явився не так одразу і не зовсім такий ззовні, як я собі намріяла, але все решта – включно з червоним пухнастим халатом – сталося. А головне – я вступила. І думаю, це було моє найбільш сокровенне бажання. Бо саме про це, а не про хлопця і малюнки на стінах, я думала ВЕСЬ ЧАС».
Ми всі дружно посміялися й розійшлися на перерву. Не знаю, чи хтось сприйняв цей урок усерйоз… Але мені чогось захотілося спробувати. Помріяти перед сном.
І от зараз я вимкну світло і буду мріяти.
Про те, що батьки не батьківські «перемир’я» триватимуть довше, ніж часи «війни», про те, що брат не буде таким ідіотом і козлом, про те, що Сєва припинить дражнитися… Про те, як у мене буде хлопець: високий, чорнявий, із красивою усмішкою. Він буде не такий, як усі, він буде багато читати й гарно писати. Мені неважливо, щоб він добре вчився, аби добре писав і багато читав. Не люблю, коли роблять помилки у словах, особливо «не» з дієсловами…
Ще він не матюкатиметься, як решта хлопців у класі. І не питиме горілки, тільки пиво й вино. І не куритиме. Мама каже, що це головне – щоб чоловік не курив, тато каже – головне, щоб жінка не курила, бо тоді цілуватися з нею – як із попільничкою.
І в нього будуть зелені очі, чогось я хочу, щоб були зелені. І оливкова сорочка – до зелених очей. А в мене буде синій халат – до синіх.
Але халат почекає. І університет почекає…
…Я так замріялася на уроці, що не помітила, як Сєва почепив мені на спину папірець «НЕЦІЛОВАНА». «Прокинулася» тільки тоді, коли весь клас дико заіржав… Хотілося вмазати Сєві кулаком по морді й повідрізати за таке пальці: що він узагалі про мене знає?! І чому так мене не терпить? І… звідки він знає?..
Немає коментарів:
Дописати коментар